Олександр Мороз
Народився 29 лютого 1944 у селі Буда Таращанського району Київської області
Народний депутат України з 1990 року – до сьогодні
Голова Верховної Ради України з 7 липня 2006 року до сьогодні
Олександр Мороз, народився 29 лютого 1944 у селі Буда Таращанського району Київської області — голова Соціалістичної партії України (СПУ), керівник фракції СПУ у Верховній раді. У 1994—1998 займав посаду Голови Верховної ради.Життєвий шлях Закінчивши в 1960 середню школу, вступив до Української сільськогосподарської академії, котру закінчив у 1965. Пізніше, у 1983, одержав другу освіту у Вищій партійній школі і диплом з відзнакою за фахом «політологія».
12 років пропрацював інженером і викладачем у Житомирській та Київській областях, у 1965—1966 служив у Радянській армії у військах ППО. У 1966-1974 був викладачем, а також завідувачем відділу механізації сільського господарства Таращанського технікуму механізації. У 1974 став старшим інженером-технологом Таращанського районного об'єднання «Сільгосптехніка», а в 1975 — старшим інженером Київського обласного об'єднання «Сільгосптехніка».
Ставши в 1972 членом Комуністичної партії Радянського Союзу, пройшов шлях від рядового члена партії до секретаря обласної ради профспілок (у 1983—1989), завідувача аграрним відділенням Київського обкому КПРС (з 1989) і першого секретаря партійного комітету обласних організацій і установ. Був депутатом Верховної ради України з 1990. У першому скликанні Верховної ради незалежної України очолював «групу 239» — ліва антипрезидентська більшість, а в другому скликанні в травні 1994 був обраний головою українського парламенту.
Після краху і заборони КПРС 26 жовтня 1991 скликав Установчий з'їзд Соціалістичної партії, яку багато хто з її членів бачили продовженням української Компартії.Політичні переконання Як голова Соціалістичної партії України, Олександр Мороз доклав чимало зусиль для того, щоб створити справжню лівоцентристську партію європейського типу, що виступає за демократичний соціалізм. Сам Олександр Олександрович за своїми переконанняим належить до помірного лівого крила соціалістичного руху й у своїй практиці користується як марксистськими, так і соціал-демократичними постулатами.
На шляху від ортодоксального комунізму до соціал-демократії Мороз зіштовхнувся з протистоянням групи сталіністів на чолі з Наталією Вітренко. У результаті прихильники Вітренко залишили Соціалістичну партію і створили Прогресивну соціалістичну партію України, оголосивши Мороза «опортуністом». Це дало президентові Кучмі можливість використовувати ПСПУ в якості «Троянського коня» у таборі опозиції. Члени СПУ на чолі з Іваном Чижем, що схилялися до компромісу з режимом Кучми, незабаром також вийшли з партії, створивши об'єднання «Справедливість», що дозволило лідерові СПУ вступити в союз не тільки з комуністами, але і з правоцентристами і центристами з демократичного табору, а пізніше — зробити СПУ членом Соціалістичного Інтернаціоналу.
Політична програма СПУ передбачала також необхідність здійснення конституційної реформи і передачі значної частини президентських повноважень парламентові й урядові. Після того, як Віктор Ющенко погодився під час «Помаранчевої революції» на конституційну реформу, СПУ підтримала його і після перемоги Ющенка на президентських виборах ввійшла до уряду Юлії Тимошенко, а згодом — Юрія Єханурова.
Мороз також виступав за надання російській мові статусу офіційної (але не другої державної) на Україні. Він захоплюється поезією і сам написав сім книг («Куди йдемо?...», 1993; «Вибір», «Тема для роздумів», 1996; «Між вічними полюсами», 1999; «Про землю, Конституцію і не тільки», 2000; «Хроніка одного злочину», 2001).
Олександр Мороз традиційно вважається «совістю» української політики, оскільки не замішаний в жодних скандалах, а його високі моральні якості рідко піддаються сумніву навіть його опонентами. Саме він, а не Петро Симоненко, Наталія Вітренко чи Леонід Кравчук, вважається символом лівого руху в країні. Крім того, Мороз — єдиний популярний український політик, якого ніколи не зв'язують з корупційними схемами або бізнесом, оскільки він живе з дружиною-інвалідом у досить невибагливих умовах у невеликій квартирі, котру він одержав від Верховної ради. Проте багато націоналістів, комуністи і представники ПСПУ і НПУ негативно ставляться до Олександра Олександровича, а сам він вважався палким противником колишнього президента Кучми.Протистояння з Кучмою Ще в 1996 році Олександр Мороз, прийнявши нову Конституцію України, зміг запобігти спробі Кучми узурпувати всю повноту влади. У 1999, ставши одним зі співзасновників «Канівської четвірки» — передвиборного об'єднання чотирьох опозиційних до Л. Кучми політиків, — лідер соціалістів став загальновизнаним лідером опозиції на Україні.
Кульмінацією боротьби політика з режимом стало оприлюднення «Плівок Мельниченка» на засіданні Верховної ради наприкінці 2000 року, що стало початком так званого «Касетного скандалу». Записи розмов високопоставлених українських керівників, зроблені майором служби охорони Мельниченком, доводили існування зв'язку між ними (у першу чергу, президентом Кучмою) і убивством незалежного журналіста Георгія Гонгадзе. Ці викриття буквально шокували українську громадськість.
Незабаром Олександр Мороз став одним із засновників «Форуму національного порятунку» і взяв активну участь у проведенні акцій «Україна без Кучми» і «Повстань, Україно!».
На парламентських виборах 2002 року СПУ стала п'ятою найбільшою парламентською партією, сформувавши разом із КПУ, Блоком Юлії Тимошенко і «Нашою Україною» Віктора Ющенко об'єднану парламентську опозицію, що виступала проти політики адміністрації Кучми і його прем'єр-міністрів.Участь у виборах Олександр Олександрович Мороз брав участь у президентських виборах 1994 і 1999, однак жодного разу так і не дійшов до другого туру. Як у першому, так і в другому випадку він зайняв третє місце, одержавши відповідно 13,04 % голосів виборців у 1994 і 11,29 % у 1999. Політологи пророкували Олександру Олександровичу легку перемогу над непопулярним Леонідом Кучмою на виборах 1999, якби лідер Комуністичної партії України Петро Симоненко зняв свою кандидатуру на користь лідера соціалістів.
Президентські вибори на Україні (2004) принесли Морозу, висунутому Соціалістичною партією України, третє місце (5,81 % голосів). Під час «Помаранчевої революції» Мороз підтримав Віктора Ющенка, котрий вважався кандидатом від опозиції. Багато прихильників лідера соціалістів проголосували за Ющенка і взяли активну участь у демонстраціях проти фальсифікацій, тому підтримка Мороза була одним з вирішальних факторів перемоги Ющенка. Після довгих переговорів соціалісти були винагородженні трьома міністерськими портфелями в уряді Тимошенко, що збереглися й у кабінеті Єханурова (крім того, Валентина Семенюк стала головою фонду держмайна).На парламентських виборах у березні 2002 року Мороз очолив виборчий список СПУ. У багатомандатному загальнодержавному окрузі партія 31 березня набрала 6,95% голосів виборців.На парламентських виборах 2006 року за СПУ, очолювану Морозом, проголосувало 1 мільйон 444 тисяч 224 виборця (5,69%), що дозволило одержати партії 33 депутатських мандата.СПУ і Соцінтерн 1 лютого 2006 Олександр Мороз заявив, що його партія стала першим і єдиним повноправним представником України в Соціалістичному інтернаціоналі — рішення про це нібито було прийнято Радою Соцінтерна в Афінах 31 січня.
До цього СПУ і Соціал-демократична партія України (СДПУ) були асоційованими членами Соцінтерна з дорадчим голосом.
Щоправдв, Юрій Буздуган, керівник конкуруючої партії — СДПУ — заявив, що рішення про прийом СПУ не приймалося — Рада лише рекомендувала конгресові Соцінтерна її прийняти.
